Гра
багатогранна, вона розвиває, виховує, розважає, соціалізує. Але історично одна
з головних її задач – навчання. З моменту свого виникнення гра постає основною
формою відтворення реальних життєвих ситуацій, сприяє виробленню необхідних
людських рис, якостей, навичок, звичок, розвитку здібностей.
У Західній
Європі в епоху Відродження й реформації Т.Кампанелла й Ф.Рабле пропагували
принцип ігрового навчання. У ХV-XVII
ст.. Я.А.Коменський закликав перетворити школи на місця ігор. У своїх трудах
гру як особливу форму навчання рекомендували Ж.Ж.Руссо й Ф.Фрабель.
Навчальна гра
може тривати від кількох хвилин до цілого уроку й може використовуватися на
різних етапах, а також в позакласній роботі. Будь-яка гра включає три основні етапи:
·
підготовчий
(формується мета гри, відбирається навчальний зміст, розробляється сценарій,
готується обладнання, розподіляються ролі, проводиться інструктування тощо);
·
безпосереднє
проведення гри;
·
узагальнення,
аналіз результатів.
На відміну від розвивальних, навчальні ігри мають певні
істотні характеристики та сталу структуру. До основних взаємопов’язаних
компонентів гри належать (за В.Коваленком, П.Підкасистим):
·
ігрова
задумка;
·
правила;
·
ігрові
дії;
·
дидактичні
завдання (пізнавальний зміст);
·
обладнання;
·
результат
гри.
Ігрові технології навчання відрізняються від інших
технологій тим, що гра:
·
добре
відома, звична й улюблена форма діяльності для людини будь-якого віку;
·
ефективний
спосіб активізації. У грі легше долаються труднощі, перешкоди, психологічні
бар’єри;
·
мотиваційна
за своєю природою (по відношенню до пізнавальної діяльності вона вимагає від
учнів ініціативності, творчого підходу, уяви, цілеспрямованості);
·
дозволяє
вирішувати питання передачі знань, умінь, навичок;
·
багатофункціональна;
·
переважно
колективна, групова форма роботи, в основі якої знаходиться змагання;
·
має
кінцевий результат;
·
має
чітко поставлену мету й відповідний педагогічний результат.
На практиці в системі активного навчання використовують
такі моделі навчальної гри: імітаційні, операційні, рольові, сюжетні,
ігри-змагання.
В імітаційних іграх імітується
діяльність організацій, подій, конкретна робота людей, обстановка, умови, в
яких відбувається подія. Прикладом може бути урок-мандрівка, урок-екскурсія
тощо.
Операційні ігри
допомагають відпрацювати виконання конкретних специфічних операцій (методика
проведення дискусії, конференції, бесіди, диспуту). В операційних іграх
моделюється процес діяльності. Вони проходять в умовах, що імітують реальну
обстановку (урок-розслідування, урок – суд).
У рольових іграх
відпрацьовується тактика поведінки, дій, виконання функцій. Між учасниками
розподіляються ролі з обов’язковим змістом відповідно до проблемної ситуації,
винесеної на обговорення. Для проведення таких ігор доцільно використовувати
такі типи нестандартних уроків: урок-КВК, урок-подорож, урок-казка,
урок-композиція.
Усі навчальні ігри, активізуючи увагу, підвищуючи інтерес
до вивчення предмету, мають спільні вимоги до проведення: коли гра вже
почалася, ніхто не має права втручатися й змінювати її хід (лише корегує дії
учасників, коли вони змінюють мету гри), наприкінці кожної гри мета
аналізується та обговорюється, констатуються результати, оцінюються (словесно)
результати.
|