У кожної людини є своє
покликання. А чи задумувалися Ви над цим, чи думали « на своєму я місці»? Я думаю - так, якщо Ви шукаєте свій шлях, свою
стежину в цьому житті.
Покликання – це не щоденна
рутинна робота, це прагнення дати якомога більше, не вимагаючи нічого
натомість. Кожного дня, прокидаючись вранці, я згадую посмішки своїх учнів, їх
зацікавлені оченята, і хочу якомога швидше почути їх голоси, подивитися в ці
очі. Бути вчителем в наш час – не завжди вдячна робота. І багато молоді
залишають школу, і шукають «кращої» долі. Залишається тільки той, хто відчуває душею дітей, їх
прагнення, мріє допомогти їм в житті. Це дуже тернистий шлях, на якому
зустрічається багато перешкод, труднощів. І тільки коли Ви розумієте, що нічого
не можна порівняти з успіхами своїх учнів, їх впевненість в собі, їх поваги та
любові, ось тоді Ви знайшли своє покликання. Значить Ви вдома, і цей дім –
школа.
Учитель – важлива людина в
житті кожного. Він працює з найціннішим – особистістю. І від того, який у Вас учитель,
залежить і те, як Ви проведете свої кращі учнівські роки. Тож вчитель не тільки вчить, він
допомагає, скеровує, виховує, підказує, шукає… Така доля вчителя. Бути
вчителем, значить не просто знати свій предмет, а бути обізнаним різних сферах
життя, бути відкритою, небайдужою, люблячою людиною. Кожна дитина — це
маленький всесвіт, і, правильно дібравши ключик, можна виховати особистість. А
найбільшою нагородою для вчителя є досягнення його учнів, їх життя, і відчуття
того, що ти допоміг становленню ЛЮДИНИ. Це прекрасно, коли вчитель може бути порадником,
провідником і володарем скарбниці знань.
Я вважаю, що вчитель – це
моя стежина в цьому житті. Тільки в цій роботі я бачу себе, і не уявляю як
можна жити не бачачи ясних дитячих очей, лагідних усмішок, без радощі перших
успіхів. Це моє покликання.
Всім учителям
присвячую:
Учитель ...
В цьому слові сіль віків,
Надбання людства
і душі тепло незгасне.
Наставник ти і друг,
ти – мій кумир,
Що поруч, але завжди недосяжний
Для черствості і бруду,
і хули,
Бо для тебе найбільше
земне щастя –
Це бачити усміхнені дітей
Задумливі й цікаві оченята.
Ти ладен день і ніч
покласти на олтар,
Олтар науки, думки та освіти,
Щоб в кожному із учнів зберегти
Той вогник людяності
та просвіти.
Я хочу вам вклонитися за все,
За ті уроки, що навчали бути
І залишатися людиною завжди,
Давали сили та натхнення жити.
Й не просто жити -
дарувати дивний світ
Маленьким і допитливим створінням.
Покликання