Гра багатогранна, вона розвиває, виховує, розважає, соціалізує. Але історично одна з головних її задач – навчання. З моменту свого виникнення гра постає основною формою відтворення реальних життєвих ситуацій, сприяє виробленню необхідних людських рис, якостей, навичок, звичок, розвитку здібностей. У Західній Європі в епоху Відродження й реформації Т.Кампанелла й Ф.Рабле пропагували принцип ігрового навчання. У ХV-XVII ст.. Я.А.Коменський закликав перетворити школи на місця ігор. У своїх трудах гру як особливу форму навчання рекомендували Ж.Ж.Руссо й Ф.Фрабель.

Навчальна гра може тривати від кількох хвилин до цілого уроку й може використовуватися на різних етапах, а також в позакласній роботі. Будь-яка гра включає три основні етапи:

·                        підготовчий (формується мета гри, відбирається навчальний зміст, розробляється сценарій, готується обладнання, розподіляються ролі, проводиться інструктування тощо);

·                        безпосереднє проведення гри;

·                        узагальнення, аналіз результатів.

На відміну від розвивальних, навчальні ігри мають певні істотні характеристики та сталу структуру. До основних взаємопов’язаних компонентів гри належать (за В.Коваленком, П.Підкасистим):

·                        ігрова задумка;

·                        правила;

·                        ігрові дії;

·                        дидактичні завдання (пізнавальний зміст);

·                        обладнання;

·                        результат гри.

Ігрові технології навчання відрізняються від інших технологій тим, що гра:

·                        добре відома, звична й улюблена форма діяльності для людини будь-якого віку;

·                        ефективний спосіб активізації. У грі легше долаються труднощі, перешкоди, психологічні бар’єри;

·                        мотиваційна за своєю природою (по відношенню до пізнавальної діяльності вона вимагає від учнів ініціативності, творчого підходу, уяви, цілеспрямованості);

·                        дозволяє вирішувати питання передачі знань, умінь, навичок;

·                        багатофункціональна;

·                        переважно колективна, групова форма роботи, в основі якої знаходиться змагання;

·                        має кінцевий результат;

·                        має чітко поставлену мету й відповідний педагогічний результат.

На практиці в системі активного навчання використовують такі моделі навчальної гри: імітаційні, операційні, рольові, сюжетні, ігри-змагання.

В імітаційних іграх імітується діяльність організацій, подій, конкретна робота людей, обстановка, умови, в яких відбувається подія. Прикладом може бути урок-мандрівка, урок-екскурсія тощо.

Операційні ігри допомагають відпрацювати виконання конкретних специфічних операцій (методика проведення дискусії, конференції, бесіди, диспуту). В операційних іграх моделюється процес діяльності. Вони проходять в умовах, що імітують реальну обстановку (урок-розслідування, урок – суд).

У рольових іграх відпрацьовується тактика поведінки, дій, виконання функцій. Між учасниками розподіляються ролі з обов’язковим змістом відповідно до проблемної ситуації, винесеної на обговорення. Для проведення таких ігор доцільно використовувати такі типи нестандартних уроків: урок-КВК, урок-подорож, урок-казка, урок-композиція.

Усі навчальні ігри, активізуючи увагу, підвищуючи інтерес до вивчення предмету, мають спільні вимоги до проведення: коли гра вже почалася, ніхто не має права втручатися й змінювати її хід (лише корегує дії учасників, коли вони змінюють мету гри), наприкінці кожної гри мета аналізується та обговорюється, констатуються результати, оцінюються (словесно) результати.